Законність і правопорядок

Законність – це принцип, метод і режим суворого, неухильного виконання і дотримання норм права усіма учасниками суспільних відносин.

Принципи законності – це основні ідеї, початки, що виражають зміст законності.

ПРИНЦИПИ ЗАКОННОСТІ
1.Принцип загальності. Загальність законності полягає у її обов'язковості, зверненій до всіх і кожного без винятку, неза­лежно від стану, чину і рангу. Перед законом усі рівні і всі повинні йому підкорятися, у протилежному випадку передба­чається невідворотність відповідальності.
2. Принцип єдності. Єдність законності полягає у поши­ренні цієї вимоги на всю територію даної держави. Єдність законності полягає в її однаковому розумінні. Прояв місницт­ва — протизаконне явище. Місцеві особливості треба врахову­вати, але тільки в рамках закону і на його основі.
3. Принцип верховенства закону. Верховенство закону є най­важливішою властивістю законності, пов'язаною з виняткові­стю закону; ця властивість означає ієрархію нормативно-пра­вових актів, що закріплюється у Конституції. Остання має вищу юридичну силу, пряму дію і застосовується на всій тери­торії держави. Функціонування держави повинно здійснювати­ся виключно на основі законів, при суворій реалізації посадо­вими особами своїх обов'язків і прав соціальних суб'єктів. Ця властивість поширюється на всі правові форми діяльності дер­жави: правотворчу, виконавчо-розпорядчу і правоохоронну. Вона не дозволяє посадовим особам — виконавцям норм права (перш за все закону) займати позицію "вільного розсуду", довільно приймати рішення, виконувати або не виконувати закон за тих чи інших мотивів.
4. Принцип невідворотності реалізації законності. Невідво­ротність реалізації законності означає припинення будь-яких порушень закону, від кого б вони не йшли, невідворотність відповідальності за ці порушення. Будь-яке правопорушення є одночасно і порушенням законності. Праву повинні бути чужи­ми "мертві" норми, які тільки проголошуються, але не реалі­зуються. Законність є провідником, реальністю права, це пра­во в дії, реалізація його як соціальної цінності, як найважлив­ішого інструмента регуляції суспільних відносин.
5. Принцип неприпустимості протиставлення законності і доцільності. Законність є вищою доцільністю. Будь-який відступ від законності, що пояснюється "вищими інтересами", "вимогами народу", "моральними міркуваннями" веде до дестабілізації у суспільстві. Якщо закон застарів, став недоцільний, то його треба змінити, доповнити, але тільки відповідно до встановленої процедури, яка також визначається законом. Доки зміни не внесені, закон діє, існує. У той самий час за­конність передбачає урахування доцільності, користі у про­цесі застосування права, коли призначається конкретна міра покарання за вчинене правопорушення. Але в будь-якому випадку міркування доцільності враховуються на підставі і в рамках закону.
6. Принцип нерозривного зв'язку законності і культури.Без культури не може бути й мови про законність; чим вищий рівень культури суспільства у цілому, окремих громадян, тим вищий і рівень законності.



Із законністю пов'язане інше правове явище — правовий порядок (правопорядок).

Правопорядок — це стан упорядкованості громадських відно­син, оснований на праві і законності. Це кінцевий результат реалізації правових розпоряджень, результат дотримання, ви­конання правових норм, тобто законності.

Правопорядок скла­дається внаслідок регулятивної дії не всіх соціальних норм, а тільки норм права.

Законність — це в більшій мірі вимога держави до діяль­ності суб'єктів права у процесі втілення правових норм у соці­альну дійсність, це пріоритет права у суспільних відносинах. Як кажуть філософи, законність є областю повинності.

Правопорядок як наслідок прояву законності є станом фактичної упорядкованості суспільних відносин, які набули форми правових, змістом яких є діяльність осіб, що реалізу­ють свої права й обов'язки.

Можна сказати, що правопорядок — це законність у дії. Найбільш істотним моментом правопорядку є те, що законність повинна не тільки проголошуватись, але й реально запровад­жуватись у життя.

Існує пряма залежність між правопорядком і законністю: укріплення законності тягне за собою як результат укріплення правопорядку, і навпаки, якщо порушується законність, то порушується і правопорядок.

Для існування законності і правопорядку необхідна система гарантій та умов їх забезпечення.

Гарантії — це сукупність умов і засобів, які дозволяють безперешкодно реалізовувати правові норми, користуватися суб'­єктивними правами й виконувати юридичні обов'язки.

Під гарантіями розуміються як об'єктивні умови існування суспільства, так і спеціально вироблені державою і громадські­стю засоби, що забезпечують точну реалізацію норм права усі­ма суб'єктами.


4568538977330196.html
4568623002842947.html
    PR.RU™